Твій найбільший приз знаходиться за дверима страху

Зайченя було ще маленьким. Воно так мало знало про навколишній світ. Воно знало, що коли поруч мама — це добре. Коли воно гризе капустяний листочок — це чудово! А коли хтось пригостить морквинкою — це майже щастя. Коли поруч і мама, і друзі — це також щастя. Але багато було й неприємного. Щось заворушиться в кущах або почне стукати там — страшно! Мерщій звідти! За струмком росте така соковита смачна травичка, а перестрибнути страшно: а раптом не зможе і намокне така чудова шубка?

   Ось сьогодні Лисеня з Ведмедиком запропонували змагання, хто швидше добіжить до струмка. Воно ж безпечно, весело бігти з друзями духмяним лісом, але... «Що, як я добіжу останнім? І всі сміятимуться з мене? Ні, краще просто посидіти й подивитися, хто переможе».
Ось і доводиться сидіти!
«Чому я не народився їжачком? — жалкує Зайченя, — я б тоді нікого і нічого не боявся, як їжачок Чох-Чох».
А тут і сам Чох-Чох, легкий на згадку і, як завжди, бадьорий:
— Привіт, довговухий, знову щось не так?
Розповів йому Зайчик про свою печаль.
— Та це ж нескладно, — відповідає Чох-Чох, — запам'ятай: твій найбільший приз знаходиться за дверима страху. Поміркуй над цим!
І їжачок покотився далі. А Зайченя замислилося:
— Що таке їжачок сказав мені? Який це мій найбільший приз? Мабуть, це велика соковита хрумка морквинка! Ну, що ж, заради такого призу варто й ризикнути.
І зайченя негайно приступило до справи.
— По-перше, хто там часом стукає в кущах?
Страшно! Але воно уявило, як смачно вгризтися в морквинку, і почало потихеньку,
обережно просуватися до страшного місця... І як же воно здивувалося! То стукала суха гілочка, коли дмухав вітерець. Зайчик аж посміхнувся. В грудях у нього щось розширилося, і стало вільно дихати. І хоча морквинки там не було, ця мить була дуже схожа на щастя. Він зміг! Він подолав свій страх! Це й насправді виявлялося найбільшим призом, коли почуваєшся вільним і сміливим. Чох-Чох був правий: найбільший приз чекає нас за дверима страху.