ЯКЩО ВАЖКО СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ

Коротко розмовляли нещодавно в чаті зі знайомою про те, як їй зараз складно спілкуватися з сином-підлітком і з малюком трьох років.

"Вони мене не чують. Вони мене ігнорують. Вони мене ні в що не ставлять ... "- і далі багато батьків самі можуть продовжити фрази. У мене було зовсім небагато часу. Я їй запропонувала спробувати втілити і поспостерігати:
1. На будь-які складні теми (а з підлітками і з трьохрічками - завжди) намагатися починати говорити, тільки «відчуваючи опору».
Перевірити, наскільки рівне дихання, наскільки стійка поза, можна покласти руку або на живіт або на грудну клітку, в залежності від того, «звідки» зараз говорю. На що я зараз «спираюся» (в прямому і переносному сенсі) - стіна, стопи; кохання; знання ...

2. Не приймати злість, знецінення, опір та інше на свій рахунок.
Буквально, створити образ, що всі ці стріли потрапляють не в нас, не в серце, а в зовнішню мішень, де написано «дорослішання» (а з чоловіком і начальником стріли потрапляють в мішень «їх минулий досвід»).

3. Поставити собі питання: з чим я зараз в контакті - зі своєю злістю (образою), зі своєю нереалізованою потребою в чомусь або з дитиною.
Постаратися звертатися не до «її зовнішнього прояву» - вреднюгана (не проти хамовитої, вередуючої частини), а створити образ потенціалу дитини, звертатися до її «найрозуміючої» частини. (Вигадати для неї візуальний образ - може, дорогоцінний камінь, квітка і ін). (Бути в контакті з людиною, з її «здоровою частиною», а не тільки з «симптомом», часто допомагає і з дорослими).

4. Якщо щось йде не так, говорити тільки про те, що бачиш.
Максимально конкретно. Буквально: «Я бачу, що іграшки розкидані». Замість: «Ти ніколи за собою не прибираєш». «Я бачу в умивальнику брудний посуд». Замість: «Ти знову не помив».

5. Поставити собі питання: «Як я сьогодні про себе подбала?»
Починати складні розмови після того, як щось зробиш для себе.
*
У мене не було можливості розшифровувати кожну фразу. Я буквально так в повідомленні і написала.
Сьогодні прийшла відповідь про те, що виходу не було і знайома вирішила спробувати. І вже на першому пункті здивувалася.
- Поки зосереджувалася на диханні, відчувала стійкість стоп - вже заспокоювалася, і говорила з дітьми без бажання когось «вбити».
- Говорити максимально конкретно виявилося просто, і син навіть зазначив, що з нею стало нецікаво «грати» в: «ти кажеш - ніколи не виносиш сміття, а я ж минулого тижня виносив».
- А питання: «з чим я зараз в контакті - зі своїми емоціями, потребою або дитиною» - змусило визначити-таки свою емоцію і потребу. І якісь теми відпали, тому що стало зрозуміло, що відносяться не до дітей. А про деякі - говорила в іншій тональності.
- А пункт про стріли, які не потрапляють в серце, став корисним і в стосунках з чоловіком, і начальником. А з дітьми - менше ранилась об знецінення.
- Вийшов гарний досвід знаходження Образа Потенціалу дитини (з дозволу поділюся: коли знайома зверталася до вередуючої доньки - уявляла її Феєчкою Дінь з мультфільму, а сина уявляла Сонцем, яке визирає з-за хмар). Це допомагало бути в більшому контакті з дитиною.
- Найскладнішим став пункт про турботу про себе. Виявилося, що найбільше труднощів з дітьми саме в ті дні, коли турботи про себе не було зовсім.
Наступним завданням я запропонувала кожну її фразу, сказану в попередньому повідомленні ( «вони мене не чують, вони мене ігнорують, вони мене ні в що не ставлять» ..), переписати чесно - так, щоб там був займенник Я. Вийшло: «я не чую себе »,« я говорю так, що мене не можуть почути »,« я ігнорую свої потреби »,« я ставлю себе на останнє місце ». «Я не можу зайняти своє місце». І це вже зовсім інша важлива історія, начебто і не пов'язана з дітьми, але дуже пов'язана.

Доброго дорослішання дітям, а нам - турботи і сил.
Світлана Ройз