Про кібербулінг, суїцидальні квести, сексуальне насильство онлайн, а також про те, як убезпечити дітей від злочинців в Інтернеті

 

 Батьки мають знати про безпеку своїх дітей в інтернеті? 

    Пам’ятати про те, що батьки сьогодні мають захищати дітей у двох світах – офлайн, до якого звикли, і онлайн. Ми вчимо дітей не спілкуватися з незнайомцями, переходити дорогу на зелене світло, питаємо про справи у школі. Але мало батьків цікавляться, як справи дитини в інтернеті, чи стикається вона з кібербулінгом, чи вимагають у неї інтимні матеріали, чи бачила дитина якісь фото та відео, які її збентежили. А все це треба робити.

На жаль, злочини мігрують в онлайн. Навіть у торгівлю людьми все більше вербують в інтернеті. Ми звикли вважати, що сексуальне насильство загрожує дитині посеред темного парку, хоча велика частина злочинів скоюється людьми з близького кола. Але світ вже геть інший, і сексуальне насильство також має свої аналоги в онлайні. Наприклад, сексторшен та онлайн-грумінг.

1.Секстинг — це обмін власними фото-, відео- та текстовими матеріалами інтимного характеру, із застосуванням сучасних засобів зв’язку: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж.

Причини Особливість підліткового віку і брак уваги з боку дорослих Оскільки секстинг може бути частиною побудови довіри в онлайн середовищі, особливо між підлітками: “я надішлю тобі відверті фото, щоб показати, що довіряю тобі”. Але людина може зловживати такою довірою, про що підлітки не замислюються. Секстинг може бути частиною шантажу: “якщо не надішлеш фото, значить ти мені не довіряєш, тож давай розірвемо наші стосунки”. Трапляється, що юнаки та дівчата створюють в соціальних мережах групи з непристойними назвами, куди з помсти викладають інтимні світлини однолітків. На перший погляд, це може здаватися жартом, проте наслідки секстингу для дитини можуть бути небезпечними. Навіть якщо фото не були опубліковані та залишаються таємницею, дитина постійно перебуває в надзвичайно пригніченому стані: переживає, що її приватні світлини побачать та опублікують сторонні люди, що вона стане об’єктом знущань з боку однолітків.

Стан дитини ускладнюється й тим, що їй важко та соромно зізнатися у такому вчинку дорослим, хоча саме їхня участь важлива для вирішення цієї проблеми. Однак дуже часто світлини та відеопотрапляють в Інтернет, де швидко й безконтрольно розповсюджуються між користувачами (у  соціальних мережах та чатах класу), що призводить до кібербулінгу дитини – цькування через сучасні засоби комунікації. Розповсюдження таких матеріалів може призвести до переслідування дитини в учнівському колективі, виникнення проблем в освітньому процесі. Такі дії загрожують психічному здоров’ю дитини, підривають її довіру до оточуючих, створюють проблеми в побудові стосунків у майбутньому, можуть стати причиною втечі з дому та спроб покінчити життя самогубством. Окрім того, секстинг може стати серйозною перешкодою для самореалізації у дорослому житті (під час навчання чи пошуку роботи), оскільки роботодавці можуть побачити світлини у відкритому доступі в мережі.

 Брак знань щодо можливих наслідків віртуальних стосунків Повністю ж видалити будь-яку інформацію, розповсюджену в мережі, практично неможливо. Крім того, ці фото можуть потрапити на сайти з дитячою порнографією. На жаль, нині випадки підліткового секстингу — сумна реальність для України, і діти все частіше потрапляють в ситуації, коли їх фото безконтрольно розповсюджуються. Діти часто не розуміють зв’язок між реальним та віртуальним життям, а також не знають про наявність ризиків, зумовлених секстингом. Для попередження та вирішення цієї проблеми необхідна співпраця батьків, педагогічних працівників, дітей та поліції.

Наслідки  В Україні наразі немає статистичних даних щодо сексторшену, але згідно з міжнародними джерелами в мережі з’являється все більше зображень оголених дітей, і вік поступово знижується. Міжнародна статистика стверджує, що близько 50% підлітків отримували або надсилали зображення інтимного характеру в мережі та стикались з пов’язаним із ними шантажем. Інколи це відбувається навіть без реального підґрунтя у вигляді інтимного контенту – злочинці діють навмання (надсилають повідомлення всім дітям, чиї профілі є відкритими), намагаючись шантажувати. Також шантажистами можуть стати реальні друзі після сварки, образи чи непорозуміння. Через необізнаність щодо ризиків та дій в таких випадках діти та підлітки стають жертвами злочинців, які використовують спеціальні підходи в онлайн комунікації: погрожують нанести шкоду дитині чи членам її родини, якщо вона не надішле фото; залякують створити неіснуючий сексуалізований контент - поєднуючи обличчя дитини з тілом іншої людини через спеціальні додатки, якщо дитина не зробить те, що злочинці вимагають; залякують вчинити суїцид, якщо дитина чи підліток не надішле оголене фото; обмін грошей чи подарунків на такий контент від дитини чи підлітка.

Сексторшен – це налагодження незнайомцями довірливих стосунків в Інтернеті з метою отримання приватних матеріалів, шантажування ними та вимагання грошей чи додаткових матеріалів. Професійні злочинці оперують у соцмережах та месенджерах, а також у мережевих іграх. Жертвою сексторшену можна стати у будь-якому додатку чи онлайн платформі, через які можна надсилати фото та відео.

Наслідки сексторшену мають однаковий вплив на дівчат та хлопців будь-якого віку. Згідно досліджень 1 з 3 дітей, які мали досвід сексторшену, наносили собі шкоду, вчиняли спроби самогубства через отриману психологічну травму. Більшість, хто зіштовхнувся з цим явищем, повідомляють про відчуття самотності, високої тривоги та депресивні думки.

Жертви сексторшену можуть відчувати стигму суспільства через неприйняття, приниження, ізоляцію та звинувачення у тому, що відбулось. Психологічна травма, спричинена цим ризиком, впливає на всі сфери життя жертви. Сюди відносять зниження продуктивності, відмову від відвідування навчання, а також уникання місць, де потенційно можна зустрітись зі злочинцем. Тобто, дитина знаходиться в постійній тривозі та переживає страх.

 Онлайн-грумінг — це побудова дорослим/групою дорослих осіб довірливих стосунків з дитиною (підлітком) з метою сексуального насильства онлайн чи у реальному житті. Зазвичай злочинці (або злочинні угруповання) реєструються в соціальних мережах під виглядом підлітків чи налагоджують контакт зі школярами в онлайн іграх, через електронну пошту та ін.

 Діти можуть знати або не знати, що спілкуються з дорослими. Злочинці можуть додаватися дитині у друзі, розсилати особисті повідомлення, переглядати сторінки дітей і шукати серед них таких, яким бракує любові та турботи вдома.

В Україні наразі немає статистичних даних щодо випадків онлайн грумінгу, але згідно дослідження американської організації THORN, яка була створена Ештоном Катчером та Демі Мур, серед опитаних 2 100 дітей-жертв онлайн-грумінгу кожній четвертій дитині було 12 років або менше, 62  % дітей погоджувалися на вимагання злочинців та для 68  % з них погрози та вимоги не припиняли збільшуватися навіть після надсилання матеріалів. Через таке психологічне пригнічення та страх дитини більшість випадків онлайн-грумінгу залишаються прихованими й не доходять до слідчих органів, хоча це тяжкі злочини (виготовлення дитячої порнографії, розбещення, вимагання та  шантажування) і законодавство України передбачає за це кримінальну відповідальність. відчувають труднощі з однолітками, включаючи соціальні та комунікаційні проблеми; мають низьку самооцінку; мають обмежену обізнаність щодо ризиків в Інтернеті (наприклад, можуть відноситись до всіх онлайн знайомих, як до вірних друзів); не мають контролю за часом онлайн з боку дорослих

 Протягом деякого періоду злочинець може вести листування з такою дитиною, будуючи довірливі стосунки. Та з часом може отримувати від неї відвертіші світлини, ніж дитина зазвичай розміщує у себе на сторінці. Злочинець вимагає більш інтимні фото/відео або особисті зустрічі, погрожуючи надіслати попередні фото батькам дитини та всім її друзям, а також розмістити біля школи дитини. Шантаж та здирництво часом відносять саме до економічного насильства – разового або періодичного вимагання грошей, речей під тиском і примусом, включаючи загрозу застосування фізичної сили, розголошення певних відомостей, поширення чуток і пліток. Такі дії завдають жертві не тільки матеріальної, а й моральної шкоди від завданих фізичних і психологічних страждань (болі, страху, приниження).

 Потрапивши в таку складну ситуацію, діти відчувають самотність, відчай та безвихідь, тому погоджуються на всі умови кривдників.

Часто у жертви виникає відчуття провини за те, що трапилось, чи думка, що вона на це заслуговує. Злочинець порушує довіру дитини і ця зрада впливає на подальшу побудову відносин дитиною з оточуючими.

 У таких ситуаціях жертва схильна відмовлятись від подальших близьких стосунків протягом довгого часу, часом – і всього життя. Такі діти можуть відчувати самотність та тривогу і писати про це у себе на сторінках у соціальних мережах: «мене ніхто не любить, навіщо я народився/лася» або «мені дуже самотньо», - особливо після конфліктів у родині чи з однолітками.

Наслідки Згідно статистики в Україні 29 % опитаних підлітків хоч раз ставали жертвами кібербулінгу, а 16 % були змушені пропускати через це шкільні заняття. Також більше половини молодих людей вважає, що проблему кібербулінгу може вирішити сама молодь. 14 % молодих людей вбачають необхідність залучення школи й ще 12 % — інтернет-провайдерів. 35% відправляли скріншот чужого фото чи статусу заради жарту; 22,5% випадків стосуються цькування через коментарі; 61% підлітків, які заявляють про кібербулінг, кажуть, що причина - їхня зовнішність; 7 з 10 молодих людей мали досвід кібербулінгу до того, як їм виповнилось 18 років.

Кібербулінг у дитячому середовищі може виникати з різних причин : потреба кривдника відчувати себе сильнішим за когось; жага популярності; низька самооцінка та бажання самоствердитись; неусвідомлення дитини, що його чи її дії комусь шкодять; відсутність співпереживання та емпатії.

 Булінг за допомогою засобів електронної комунікації небезпечний для психологічного здоров’я жертв. Цькування часто призводить до депресії та інших розладів серед дітей та підлітків, у них знижується самооцінка, вони частіше думають про суїцид, а іноді справа дійсно доходить до самогубства.

Кібербулінг — систематичне цькування та вчинення насильства за допомогою засобів електронної комунікації. Він може відбуватися в соціальних мережах, месенджерах, ігрових платформах та мобільних телефонах. Це неодноразова поведінка, спрямована на залякування, провокування гніву чи приниження тих, проти кого він спрямований. наголошує на тому, що:

 Коли відбувається кібербулінг, то у дитини може виникнути відчуття, що її атакують всюди, навіть вдома, і порятунку немає.

 Наслідки можуть бути тривалими і впливати на дитину різними способами: • психологічно — дитина засмучена, відчуває себе збентежено, іноді навіть злою.

 Порнографічний контент Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист суспільної моралі» продукція порнографічного характеру – будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи  фізіологічних деталей сексуальних дій чи які містять інформацію порнографічного характеру. Перегляд порнографії у дитячому віці нормалізує раннє сексуальне експериментування та заохочує сексуальну активність задовго до того, як діти будуть емоційно, соціально чи інтелектуально готові до цього. Часто такий матеріал зображає секс як випадковий, незахищений та часом насильницький.

Статистика 9 з 10 хлопчиків та 6 з 10 дівчат бачать порнографічний контент у віці до 18 років. Третина хлопчиків до 10 років бачила порнографічний контент. Дві третіх дітей натрапляють на такий контент небажаючи того. У дослідженні доктора Дженнінгс Брайанта більше 66% хлопців та 40% дівчат повідомили, що хочуть спробувати деякі сексуальні форми поведінки, які вони побачили в засобах масової інформації.

 • емоційно — почуття сорому та втрата зацікавленості в улюблених речах, зміна настрою;

• фізично — почуття втоми (втрата сну) або навіть такі симптоми, як болі в животі та головний біль. 13 14 діти потрапляють на порнографічний контент або через помилкове введення запиту у пошуковій системі, якщо мають власну пошту, то там можуть отримати спам лист, або почули про це у компанії друзів чи від старших людей і вирішили дослідити це питання; реклама такого контенту може з’явитися на екрані, коли дитина шукає якусь інформацію в Інтернеті; підлітки часом вивчають порнографічний матеріал для того, щоб більше дізнатись про статеві стосунки. Для когось це як спосіб отримати задоволення.

Перегляд порнографії дитиною – це психологічна травма, яка в тому числі формує у дитини нездорові очікування щодо сексуальних стосунків та ранню сексуалізацію.

Порнографічний контент у більшості – це матеріали, які зображують принизливі статеві відносини та ніби задоволення від цього тих, хто бере участь. Найчастіше такий контент зображує приниження жінок та насильницькі дії щодо них. У тих, хто переглядає такий матеріал систематично, може скластись враження, що жінці має подобатись таке і в реальному житті. Дослідження встановило, що чим більше підлітки бачили сексуальний вміст у фільмах, тим раніше вони починали статеві стосунки і тим більше вони мали випадковий, незахищений секс. У міру дорослішання дитини система її реакції на стрес стає неврівноваженою.

Порнографія – це один із тригерів стресу. Вивільнення кортизолу має подвійний вплив на мозок. По-перше, велика кількість кортизолу погіршує роботу префронтальної кори, а по-друге, це може посилити почуття тривоги чи депресії.

 Орієнтовно щотижня діти 3-4 років проводять в іграх 6 годин 12 хвилин, у віці 12-15 років цей показник збільшується до 13 годин 48 хвилин.  52% дітей грають в онлайн ігри з тими, кого вони не знають. 17% дітей мали досвід кібербулінгу під час гри.

• в іграх є можливість діяти так, як того хоче дитина. Також, тут створюється відчуття спорідненості - всі учасники мають однакові інтереси та захоплення. Тому в онлайн іграх є спеціальні чати та додаткові форуми, в яких можна поспілкуватись з однодумцями.

 • кожна нова перемога дарує відчуття ейфорії, від чого з’являється бажання досягати такого стану знов та знов. • онлайн-рольові ігри занурюють гравця в сюжет у режимі реального виміру через, здавалося б, нескінченну можливість знаходження більш потужних інструментів для проходження ігрової місії. Це вимагає багато часу, який буде націлений лише на ігрові діяльність.

• надмірне захоплення онлайн іграми та відсутність живої комунікації впливає на недостатній розвиток соціальних контактів дитини та емпатії.

 • багато онлайн-ігор дозволяють гравцеві взаємодіяти з іншими за допомогою текстового чи  голосового чату, тож дитина може піддаватись загрозам, образі, а  часом може брати участь у  знущанні над  іншими. Дівчата геймери часто є об’єктом сексуальних домагань.

 Часом така поведінка може стати нормою і для реального життя.

• надмірне захоплення іграми може змішувати відчуття реальності та фантазії.

 • надмірне захоплення онлайн іграми, через відсутність фізичної активності, також можуть мати поганий вплив на здоров'я дітей, в тому числі призводити до ожиріння, судом та м’язевих розладів.

Отже, насправді, вплив інтернету на дитину, її безпеку, репутацію та життя набагато більший, ніж ми собі уявляємо. І ВИ, як батьки маєте це розуміти.

Наскільки регулярними мають бути розмови батьків із дітьми про правила безпеки в інтернеті? І як вони залежать від віку дитини?

Хоча б двічі на тиждень маємо запитати у дитини про її справи в інтернеті, з ким вона спілкується, яких блогерів дивиться. Тобто, цікавитися життям дитини не лише офлайн, як я вже казала. Крім того, хоча б раз на місяць варто проводити таку бесіду. Насправді, є багато тем, які можна обговорювати. Кібербулінг, блогери, секстинг (інтимне листування та пересилка фото інтимного характеру), онлайн-грумінг. З віком дитини ці теми також можуть змінюватися.  Наприклад, якщо дитині вже тринадцять років, вона вже може користуватися соціальними мережами (у більшості соціальних мереж зареєструватися можна лише після 13-річчя). Відповідно, можна обговорити соцмережі.

Дуже важливо, щоб розмови не перетворювалися на лекції. Бо після слів: «Зараз розповім, як користуватися інтернетом…», – дитина думає тільки, як протриматися цю годину, а потім все забути. Як на мене, чудова традиція спільних сімейних сніданків та вечері без телевізора та гаджетів, коли невимушено всі спілкуються між собою.

Крім того, треба розмовляти про правила безпеки, коли у дитини з'являється новий гаджет. Це вдалий момент разом прописати «угоду» між дитиною та батьками щодо користування інтернетом, поговорити про безпеку та ризики. Адже коли родина має можливість та дарує дитині автівку, нормальні батьки ніколи не кладуть в бардачок водійське посвідчення. Бо дитина має навчитися керувати автівкою. Втім, даруючи дитині доступ до інтернету, батьки вважають «водійське посвідчення» непотрібним. Але, якщо ви даєте додаткову опцію, маєте навчити нею користуватися. Це питання безпеки дитини.

Треба розмовляти про правила безпеки, коли у дитини з'являється новий гаджет.

Батьки мають навчати базовим технічним скілам користування сайтами (як закрити сторінку, як підібрати паролі). Але, крім того, мають пояснювати, що інтернет – це більше, ніж просто втрата інформації. Мають говорити з дитиною не лише про технічні поняття, але про поняття безпеки, захисту її психічного здоров’я, життя та репутації. Тобто, обговорювати спілкування з незнайомцями, кібербулінг, суїцидальні квести.

Так, як обговорювати явище суїцидальних квестів, щоб не налякати дитину, але попередити? Де здорова межа?

Фахівці кажуть, що в розмовах з дітьми ніколи не озвучують назви квестів, щоб таким чином не промотувати їх серед дітей. Бо дітей щось заборонене радше зацікавить, аніж налякає… Вони починають шукати, створювати власні фейкові сторінки «я – це момо» тощо.

Розмовляючи з дітьми про суїцидальні квести, треба говорити про можливі ризики, про те, що в інтернеті є різна інформація та різні люди, що не всі там бажають тобі добра. Про те, що інколи є ілюзія безпечності інтернету, якщо ніколи ні з чим злочинним не стикався. Але ризики можуть бути різні, тому треба бути уважним не лише в офлайні.

В яких соцмережах діти найбільше ризикують?

Важко відповісти, я не стикалася з такими дослідженнями. Втім, наші діти мало використовують Facebook, вони переважно користуються Instagram, YouTube, TikTok, Snapchat. Як на мене, Instagram – це не дуже безпечно. Наприклад, я маю сторінку в Instagram та Facebook. Вони плюс-мінус однакові. Але в Instagram я отримую з дивних сторінок повідомлення та пропозиції, які ніколи не отримувала в Facebook.

TikTok – це взагалі просто сайт знайомств для чоловіків чи жінок, які мають сексуальний інтерес до дітей. Коли відкриваю його по роботі, то переважно бачу відео напівоголених дівчат. Це виглядає як промо-сторінки. В Snapchat повідомлення швидко зникають і це дуже небезпечно. Бо діти вважають, що можуть постити, що завгодно. Рідко замислюються, що можна зробити скріншот, скопіювати інформацію.

Як діяти дитині, якщо вона вже надіслала комусь свої інтимні фотографії, і тепер їй погрожують поширити матеріали? Або якщо матеріали вже десь розміщені?

Якщо погрожує доросла людина або незнайома, по-перше, треба заспокоїтися. Зрозуміти, що це – злочин проти тебе і ти маєш право на підтримку. По-друге, треба зробити скріншот сторінок, де з'явилися фотографії, чи були погрози. Після звернення в служби підтримки соціальних мереж їх просто видаляють, і докази злочину буде втрачено. Важливо – нічого злочинцю не надсилати, ані нові матеріали, ані гроші, в будь-якому випадку не зустрічатися з ним та не вестися на провокації.

Також треба звернутися по допомогу до дорослого, якому довіряєш. Батьки, старший брат чи сестра, вчитель, шкільний психолог, лікар. Важко владнати ситуацію самотужки, тим більше дитина може вважати, що має стосунки з цією людиною, а також страждати від пресингу «сама винна». Тому – прінтскрін, дорослі, звернення до поліції. Бо коли мова йде про шантаж чи розповсюдження матеріалів, то, залежно від ситуації, можуть бути різні кримінальні статті (розбещення, виготовлення порнографії з дітьми, вимагання тощо).

Якщо ситуація склалася між дітьми, якщо це секстинг у школі між підлітками, і хтось виклав фото в мережу чи в чат класу, то, згідно з нашим законодавством, буде важко щось зробити, якщо тільки не почався кібербулінг чи реальний булінг. Тому можна звернутися до батьків, а разом з ними – до школи чи до батьків дітей, які розповсюджують матеріали. Обговорити з ними незаконність таких дій та домовитися про видалення матеріалів.

«Ви знаєте, як та кого сповіщати про проблему онлайн, якщо ви стикнулись із нею?».

Загалом, вісімдесят шість відсотків дорослих не знають, кому повідомляти про проблеми в Інтернеті. Це результати, згідно з відповідями в опитувальниках.

Залежить від злочину. Якщо це сталося в соціальних мережах, завжди можемо повідомляти в служби підтримки цих мереж. Якщо це кібербулінг, де булер та жертва – учасники одного освітнього процесу – звертаємося до школи та поліції. Якщо у нас вимагають фото, відео чи інші матеріали, гроші – робимо скріншоти вимагань та також звертаємося до поліції.

Як ні в якому разі не можна реагувати батькам, якщо дитина прийшла з таким зізнанням: «Мамо, тато, мене шантажують моїми інтимними фото»?

Батьки завжди вважають, що саме їхня дитина такого ніколи не зробить… Але ні в якому разі не можна казати всякі лячні слова: «Як ти взагалі додумався таке зробити»...

Пам'ятайте!

У будь-якому випадку ви завжди зможеш знайти підтримку і порадитись з практичним психологом школи Хольматовою Наталією Миколаївною – тут для ВАс завжди відкриті двері і серце, щоб вислухати, допомогти та підтримати! Тел.099-022-00-72.  Також ви можеш отримати консультацію по e-mail:nholmatova@ukr.net. Конфіденційність гарантую.

 

Національна "гаряча лінія" з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер з мобільного)

Національна дитяча «гаряча лінія» 0 800 500 225 (зі стаціонарного та мобільного) та 116 111 (короткий номер з мобільного)

Дані номери є безкоштовними з мобільних телефонів, працюють анонімно, конфіденційно.

Всеукраїнська дитяча лінія "Телефон Довіри"

0-800 500 218

Національна "гаряча лінія" з питань насильства та захисту прав дітей

0-800 500 335

Національна лінія телефону довіри ВІЛ/СНІД

0-800 500 451

«Гаряча лінія» у Луганській області з питань попередження домашнього й ґендерно обумовленого насильства та дискримінації за ознакою статі – 066 915 72 00 (тарифікація дзвінків згідно з тарифом Вашого оператора).

Графік роботи: понеділок – п’ятниця із 08.00 –до17.00 (перерва з 12.00 по 13.00).

Такі телефони довіри мають величезний потенціал надання допомоги людям, які не можуть отримати допомогу в інший спосіб.

Телефонне консультування є однією з форм надання негайної анонімної психологічної допомоги, а також, виконує функції перенаправлення осіб, які звернулись по допомогу.

Маєте питання як захистити себе? Хочете поговорити з психологом чи юристом? Зверніться за номером на «гарячу лінію» та отримайте кваліфіковану допомогу!

Суб'єкти, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі у Сватівському районі:

Управління соціального захисту населення - м.Сватове, майдан Злагоди,25, каб.218, тел. 064-71-3-19-22

Служба у справах дітей -м.Сватове, майдан Злагоди,25, каб.209, тел. 064-71-3-12-80

Відділ освіти: м.Сватове, майдан Злагоди,25, каб.432, тел. 064-71-3-29-33

Комунальне некомерційне підприємство «Сватівський центр первинної медико-санітарної допомоги» м.Сватове, пров.Базарний, 1а, тел. 064-71-3-31-19

Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді м.Сватове, майдан Злагоди,25, каб.220, тел. 064-71-3-42-67

Відділ Національної поліції м.Сватове, вул.Державна, 13 064-71-3-19-05